Human Rights Watch присвятила себе боротьбі за права людини. Але в тіні благородства цієї назви ховається сумнівна сутність. Упродовж останніх десятиріч, ця правозахисна організація дедалі частіше фігурує в скандалах та критикується, навіть тими, хто був серед її засновників.
Відколи почалась повномасштабна російсько-українська війна, Human Rights Watch видають репорти про стан прав людини в Україні. Аналітики OSINT-агенції Molfar детально дослідили діяльність Human Rights Watch. У цій статті розкажемо, що саме виявив аналіз: тут і зв'язки з Росією, непрозорість фінансування та нескінченна критика від інших правозахисників. Врешті ми спробуємо довести, що ця організація більше не може об'єктивно розглядати війну росії проти України.
Читайте у цій статті
Розділ 1 - як HRW закликає не надавати Україні касетні боєприпаси
Розділ 2 - Розділ 3 - Звідки у Human Rights Watch гроші?
Розділ 4 - Як впливає на звіти Human Rights Watch російський слід?
Розділ 5 - Критика на адресу Human Rights Watch
Кому не можна використовувати касетні
7 червня 2023 року президент США Джо Байден підписав документ про передачу касетних боєприпасів Україні. Слідом — 11 липня Human Rights Watch опублікувала свій черговий звіт. Його суть зводиться до такого твердження: росія та Україна використовують касетні боєприпаси, але, Україні їх надавати не можна.
«Жодна країна не повинна отримувати касетні боєприпаси від уряду США через передбачувану загрозу для мирного населення від цієї зброї протягом тривалого часу, – зазначила пані Ворхем. – Передавати касетні боєприпаси – це нехтувати серйозною небезпекою, яку вони несуть для мирних жителів, та ставити під загрозу намагання заборонити їх на глобальному рівні».
Human Rights Watch є співзасновником і головою Коаліції за заборону касетних боєприпасів – глобальної міжнародної спільноти неурядових організацій, головною метою якої є сприяння приєднанню до Конвенції про заборону касетних боєприпасів 2008 року усіх країн світу.
За логікою HRW, якщо Україна не матиме касетних боєприпасів, то Росія, побачивши це, раптово припинить їх використовувати. Виникає питання: чому в такому випадку Росія досі не припинила використовувати фосфорні снаряди?
Цікавою є назва цього звіту — “Докладно про використання Україною забороненої зброї”. У заголовку вони вже звинувачують Україну. Так само і у тексті доповіді: приводячи свідчення, постійно вказують на те, що при звільненні території Україна начебто вдається до використання касетних бомб. Наприклад, пишуть про застряглий суббоєприпас у землі 'під кутом, який вказував на те, що він був випущений із заходу'. Однак жодного фотопідтвердження цьому у звіті, звісно ж, немає.
У звіті також йдеться, що правозахисники з організації звернулись до Міноборони України і представили свої висновки та претензії. Але дивно — до російського міноборони такого звернення не було. Принаймні у цьому звіті — точно немає. Як і не було заклику до росії не використовувати касетні боєприпаси, хоч вони й апелюють до Женевської конвенції.
Прочитавши текст доповіді повністю, все ж можна знайти і декілька обережних згадок про те, що росія використовує касетні боєприпаси. Загалом же складається враження, що автор доповіді намагається сором’язливо приховати, що ініціатори цієї війни - росіяни. Але у цьому тексті виходить так, що росія ніби не агресор, а лише “сторона конфлікту”.
Михайло Подоляк, радник голови Офісу президента відреагував на цю доповідь:
Виявляється, це «погані українці» використовують зброю, яку використовувати не повинні, стоячи у своїх містах, а не ночуючи в чистому полі. Більше того, «правозахисники» розв'язують агресивну лобістську кампанію… ні, не з виключення Росії з ООН – зі зриву надання зброї Україні.
Цей звіт обурює не лише фактичним звинуваченням України. Текст сповнений ненадійних, оціночних тверджень.
За даними Human Rights Watch, загальна кількість загиблих і поранених внаслідок обстрілів касетними боєприпасами мирних жителів, швидше за все, є більшою. Російські військові вивозили багатьох поранених громадян до Росії для надання медичної допомоги, і багато з них не повернулися на момент візиту представників Human Rights Watch. Водій швидкої допомоги розповів, що під час російської окупації він і його колеги регулярно перевозили мирних жителів, зокрема дітей, з пораненнями від касетних боєприпасів та надавали їм медичну допомогу. За його підрахунками, він щодня привозив до лікарні щонайменше одного такого постраждалого.
У цьому фрагменті складається враження - що загарбники-росіяни великі молодці. Дивіться — росіяни вивозять поранених, через війну яку самі розпочали. Human Rights Warch спирається на свідчення однієї людини не наводячи жодних інших доказів - ані фото, ані відео.
Коли ці заявні "правозахисники" наводять статистичні дані, вони часто користуються неоднозначними термінами, такими як “щонайменше”, “понад”, “декілька”. Такий спосіб викладення інформації притаманний жовтій газеті, але не поважній організації, що має бути авторитетним і надійним джерелом в галузі захисту прав людини.
Дослідники Human Rights Watch бачили сліди на стінах, характерні для пошкоджень через детонацію касетних боєприпасів. Сусіди показали уламки осколкових боєприпасів, які, за їхніми словами, вони зібрали в цьому районі після обстрілу. Представники Human Rights Watch також бачили могилу в саду, де, за словами сусідів, була похована жінка. Микола та інші сусіди не знають, чи вижила мати жінки і що сталося з її маленькою донькою, яка не постраждала під час обстрілу.
Знову і знову правозахисники “забувають” приводити будь які підтвердження своїх тез - немає і жодних посилань. Ми маємо вірити, що дослідники “бачили” або десь “чули”. Таку доповідь могла би витягнути репутація організації. Але як побачимо далі - за минуле десятиліття репутація Human Rights Watch лише погіршувалась.
Субʼєктивна обʼєктивність Human Rights Watch або критика на адресу України й світовий досвід
Розглянемо заяви та доповіді цієї організації протягом декількох років, які стосуються ситуації в Україні.
Жорстоке поводження з військовополоненими — реакція Human Rights Watch.
Влітку 2022 року було опубліковане відео, де росіяни кастрували українського військового. Але Human Rights Watch не сказала нічого про цей кейс. Натомість, звинуватила українську сторону у жорстокому поводженні з російськими військовополоненими, видавши про це свій черговий маніпулятивний звіт.
Ті, хто взяв військових у полон, вдягнені у різну форму, мають різну зброю і обладнання, і не мають чітко визначених розпізнавальних знаків. Чи ці особи є частинами регулярної армії, територіальної оборони або іншої сили залишається невідомим.
HRW відзначили відсутність чітких розпізнавальних знаків у військових які беруть росіян у полон. Відзначили і те, що усі на відео говорять російською. Але у подальшому тексті дослідники намагається усіляко довести, що це саме Українські військові.
Текст доповіді не виглядає явно упередженим, але, водночас, не надає жодних прямих доказів вини українських військових. Декілька разів HRW натякає на вину Української сторони.
Вся інформація з відеозаписів, що вказує на знущання і, можливо, ще гірше, з військовополоненими, повинна бути предметом ефективного розслідування", - зазначила Ейслінг Ріді, старший юридичний консультант організації "Людські права в дії". "Повинна бути можливість перевірити, чи відбувалися знущання, і звідти притягнути до відповідальності тих, хто за це відповідає.
Також важливо відзначити, що у тексті доповіді не згадується жодного випадку коли російські окупанти катували цивільних або військових українців. З точки зору цього тексту - росіяни постраждала сторона.
“Особливе” ставлення до українських біженців: маніпуляція Human Rights Watch в стилі типової російської пропаганди
На початку російського повномасштабного вторгнення Human Rights Watch опублікувало ряд статей (1, 2, 3), в яких,зокрема, стверджують про нерівне ставлення до українських біженців та біженців з близького сходу. Начебто українців приймають краще.
2021 рік. У цій публікацій Human Rights Watch розмірковують над тим, чи має право Україна відключати на власній території пропагандистські канали, які фінансувалися Віктором Медведчуком і просували наративи кремля та російську пропаганду. З точки зору Human Rights Watch це “піднімає складні питання”.
Критика відключення “VK” та “однокласнікі”
Травень 2017 Human Rights Watch закликають тодішнього президента України Петра Порошенка скасувати заборону російських соцмереж. Мабуть, у Human Rights Watch вирішили, що це дискримінація, адже, схоже, що російським спецслужбам трохи складніше буде шукати інформацію про українців.
Звинуватили ЗСУ в атаках на школи
2016 рік. У своєму звіті HRW фактично порівняла ЗСУ з терористами — звинуватила українців у невибіркових нападах на школи з використанням важкої артилерії, мінометів та ракет. У цьому ж звіті організація де-факто визнала владу терористів “днр” та “лнр”.
При цьому HRW вперто ігнорує той факт, що росіяни, які називають себе військовими “днр”, не соромляться розміщувати свої штаби у школах і дитячих садочках. Раніше ми робили допис у нашому інстаграм, де наводили декілька фактів стосовно цього.
Закликали пустити в Україну Сімоньян
У червні 2016 року організація знову звернулась до Петра Порошенка із закликом скасувати заборону на в’їзд до України 17 російським журналістам, серед яких Маргаріта Сімоньян. Заголовок цієї статті звучить як: “Скасуйте санкції, поважайте свободу ЗМІ”.
Поради для Януковича
2014 рік . Поки в Україні розгортались події Революції Гідності, HRW не сиділа, склавши руки. Щоправда, їхні звіти викликають питання, чи дійсно вони відстоюють свободу, демократію та права людей. Старший науковий співробітник HRW, Юлія Горбунова, у своїй статті дає “поради” тодішньому президенту України Віктору Януковичу, використовуючи такі фрази: “Police need to distinguish between those who are fighting and those who are not” (“Поліції слід вміти визначити, хто веде бій, а хто — ні). Як не намагайся це перекласти — виходить вкрай неоднозначне твердження. Особливо, якщо враховувати, що наступного дня, 20 лютого 2014 року, було смертельно поранені 48 мирних учасників Революції Гідності.
Суперечливі публікації у 2014
Подібний, суперечливий тон публікацій продовжувався протягом усього 2014 року. Правозахисники захищали затриманих пропагандистів та звинувачували українську сторону в агресії і надмірному використанні сили. Ось лише декілька прикладів їх сумнівних тверджень за один рік:
- Жовтень 2014 - звинуватили Україну в обстрілі Донецька касетними боєприпасами;
- Травень 2014 - заклик звільнити пропагандиста Артема Ілларіонова;
- Травень 2014 - закликають дозволити прихильнику “лнр” і “днр” Грехаму Філіпсу працювати журналістом;
- Травень 2014 - висловили занепокоєння через фото Олега Ляшка поруч із затриманим “міністром” оборони “днр” Ігорєм Какідзяновим.
- Квітень 2014 - закликали Виконувача обов’язків Президента України Олександра Турчинова не підписувати закон про люстрацію судів.
Розглянувши ці факти, вже складається враження систематичної упередженості організації. Та це лише початок.
Чи об’єктивна Human Rights Watch в інших куточках світу?
Відповідь на це питання висвітлювала ізраїльська дослідницька організація Monitor. Вони проаналізували діяльність HRW у країнах Близького Сходу з 2002 по 2009 роки.
Наприклад, у 2006 році стався вибух на пляжі у Газі, в результаті якого загинуло сім цивільних палестинців. NGO Monitor заявляє, що майже одразу, не дочекавшись результатів внутрішнього розслідування, HRW звинуватила Ізраїль. У доповіді яку писав військовий експерт Марк Карласко. Коли ж розслідування було завершено і представили його результати, організація змінила свою позицію.
Схожі упередження помітно і під час лівано-ізраїльської війни 2006 року. HRW так поспішала засудити Ізраїль за військову операцію, що не врахувала того, що вона була спровокована атакою від Хезболли з території Лівану. Хезболла — це організація, яку визнають терористичною США, Канада, ЄС, а також Єгипет та Ліга арабських держав з березня 2016.
Причини цих різких доповідей проти Ізраїлю стали зрозумілими у 2010 році. Виявилося, що військовий експерт, який працював над багатьма доповідями щодо Ізраїля — Марк Карласко — колекціонер нацистських артефактів.
Марк був активним користувачем тематичних форумів під ніком “Flak88”, залишав коментарі на кшталт “That is so cool! The leather SS jacket makes my blood go cold it is so COOL!”. (Це так круто! Від цієї шкіряної куртки СС мені аж мурашки по шкірі, наскільки вона КРУТА!). Загалом журналісти знайшли “сотні і навіть тисячі” його постів на схожих тематичних форумах.
В уряді Ізраїля цю ситуацію назвали новим мінімумом для HRW. Реакція ізраїльтян була особливо гостра якраз на фоні сумнівного розслідування інциденту на пляжі Гази у 2006 році. HRW спочатку стала на захист Марка Гарласко, але згодом взагалі відсторонила його від роботи.
Далі у 2009 році Human Rights Watch зіткнулася з гострою критикою через збір коштів у Саудівській Аравії — країні, яка відома своїм авторитарним режимом.
Декілька причин, чому Саудівську Аравію називають авторитарною державою:
- Абсолютна монархія. Уся влада зосереджена в руках короля.
- Обмеження політичних прав. В Саудівській Аравії немає парламенту. Громадяни не мають права голосувати за національні закони чи політиків.
- Обмеження свободи слова. Уряд контролює усі ЗМІ.
- Обмеження релігії. Іслам - державна релігія. Будь які відхилення від офіційної віри - караються законом.
- Обмеження прав жінок. Жінки в Саудівській Аравії зазнають численних обмежень у своїх правах та свободах. Лише в останні роки було впроваджено певні реформи.
- Жорстокі покарання. За найменші злочини карають відрізання кінцівок, і забивають камінням.
- Відсутність громадянського суспільства. Діяльність незалежних громадських організацій обмежена.
Freedom House - незалежна міжнародна організація із США, яка займається моніторингом та просуванням демократії, політичної свободи та прав людини у всьому світі. В їх ключовій публікації "Свобода у світі", оцінює у 8 балів зі 100 громадянські та політичні права Саудівської Аравії країні, поруч із Сомалі та Афганістаном. Тобто виходить, що організація, яка позиціонує себе як світового борця за свободу і відкритість, збирає кошти у диктаторів.
Питання також постають і стосовно пожертв Джорджа Сороса, відомого своїми упередженнями стосовно Ізраїлю. У 2010 році Сорос анонсував план надання HRW гранту у розмірі 100 мільйонів доларів, що викликало додаткову критику.
Та й відходячи від питання Ізраїлю — у багатьох діях і доповідях Human Rights Watch легко знайти упередження і неоднозначність. Наприклад, події в Гондурасі у 2009 році. Там після військового перевороту було зареєстровано значні порушення прав людини. HRW не реагувала на ці події, що викликало занепокоєння серед науковців Латинської Америки. 90 вчених підписали відкритого листа, у якому висловили стурбованість мовчанням HRW.
2012-року Ефіопська комісія з прав людини засудила доповідь HRW, в якій йшлося про систематичне зловживання фінансовою допомогою в Ефіопії.
Єгипет також засудив публікації HRW про масові вбивства протестувальників у Каїрі 2014 року. Представникам організації було заборонено в'їзд до країни.
Є вагомі підозри щодо упередженості доповідей HRW у Бахрейні. У 2023 році Доктор Алі Раджаб опублікував звернення, в якому викрив секту “Аль-Тадждід”, звинуватив її лідера у порушенні прав людей. Справою займалась прокуратура Бахрейну. HRW опублікувала звернення на підтримку “Аль-Тадждід”, проігнорувавши пропозицію незалежного розслідування діяльності організації.
У цій ситуації постає питання — чи не використовують часом Human Rights Watch свої доповіді для політичного впливу? Чи не замовчують окремі події і факти, на користь певних сторін? І скільки це коштує?
Хто фінансує HRW або як “правозахисники” обідали з диктаторами
Human Rights Watch представляють себе як організацію, незалежну від урядового впливу. Їхні керівники заявляють, що вся їх фінансова діяльність базується на внесках приватних осіб та фондів з усього світу. Вони стверджують, що не просять та не приймають урядових пожертв.
Значна частина бюджету HRW — цільові пожертви. У своїх звітах HRW зазначають, що володіють інвестиціями в цінні папери. Але частина цього фінансового пазла не зовсім вписується в заявлену незалежність від урядів. Зокрема, NGO Monitor повідомляє, що у 2008 році HRW отримала близько $1 млн від Oxfam NOVIB, організації, яка фінансується, переважно, урядом Нідерландів.
У 2009 році HRW організовувала захід, який залишили ще одну пляму на їх репутації — обід за участю Меджліс аш-Шура, консультативної ради Саудівської Аравії. Вище ми навели факти, чому ця країна вважається авторитарною. Відзначимо, що 14 років тому ситуація з правами людини в Саудівській Аравії була значно гірше.
Тут також важливо зазначити, що HRW не розкриває імена всіх своїх донорів. Відстежити усі фінансові потоки їх фінансування майже неможливо. Це дає великий простір для спекуляцій. Чому в часи, коли дедалі більше організацій прагнуть до відкритості і прозорості джерел свого фінансування, HRW не поспішає відкривати правду.
HRW як організація, що бореться за права людини на міжнародному рівні, повинна була б демонструвати приклад прозорості в роботі, включаючи фінансові відносини. Такий підхід укріпив би їх авторитет, але вони обирають інший шлях. Й у війні, яку росія розпочала проти України — зокрема.
Вплив росії на звіти Human Rights Watch
Розглянемо непоодинокі випадки, де організація критикувала Україну. З 2014 року, коли росія почала свою агресію проти України, і до 2022 року, організація стабільно працювала з їхнього офісу в москві.
Працівниця Human Rights Watch — Юлія Горбунова каже, що ймовірно, московське представництво організації взяло на себе дослідження подій в Україні у 2014-році. Вже наступного року, саме представники московського офісу організації відвідали окуповану росією території Донецької та Луганської областей. Невідомо, чи мали вони відповідний дозвіл від уряду України.
Офіс у москві працював до квітня 2022. Далі міністерство юстиції рф анулювало реєстрацію HRW. Керівники організації заявили, що всеодно продовжуватимуть діяльність у москві. Діяльність їхніх соцмереж здебільшого спрямована на російськомовну аудиторію.
Їхні соцмережі (TW, Inst, FB, TG) та офіційний сайт мають російськомовні версії. З квітня 2023 по липень 2023 року там було 25 публікацій по рф та рб і лише 5 тих, які стосувалися України.
Доповіді про Україну писали із росії, АТО — назвали “внутрішнім конфліктом”
Юлія Горбунова (Горбунова Юлия Александровна) (09.12.1979 р.н.) — громадянка рф, старша дослідниця у підрозділі Європи та Центральної Азії, займалась темою України, рф та рб. У 2014 році в інтерв’ю hromadske.tv зазначила, що HRW розглядала АТО на сході України як внутрішній конфлікт, та що тодішнє дослідження HRW фокусувалось на порушеннях з боку українських військових. У 2015 році під час пресконференції HRW вона звинуватила українську сторону у “невибірковому використанні зброї та загибелі цивільного населення”. Уривок пресконференції був опублікований у пропагандистському сюжеті російського телебачення.
На липень 2023 року очолює український напрямок досліджень, активно дає з цього приводу інтерв`ю (1, 2, 3) закордонним ЗМІ. В ході своєї діяльності не згадує про своє російське походження. Вивчає українську мову, ймовірно, позиціонує себе як українку, з цієї ж причини видалила згадки про навчання в тюменському державному університеті у профілі LinkedIn. Згідно з інсайдом, підписана у TG на групу @blokpostdonbass, що моніторить ситуацію на блокпостах невизнаної “днр” та української сторони, так і зі сторони незаконних блокпостів до рф. На своїй сторінці у VK підписана на користувача Андрєй Виручаєв, прихильника російського вторгнення в Україну (1, 2). Ймовірно, Юлія відвідувала Харків, сфотографувалась на фоні зруйнованої школи (1, 2).
Таня Купер родом з Казахстану, колишня дослідниця українського та білоруського напрямів у HRW.
З 2005 по 2006 працювала у Amnesty International, у 2007 hjws приєдналась до HRW, працювала у московському офісі, у 2011 - ресерчеркою у Киргизстані. З травня 2013 по листопад 2018 року — дослідницею України, росії, білорусі та країн Балтійського моря. Протягом своєї діяльності на цій посаді критикувала дії ЗСУ та української влади (1, 2, 3). У травні 2017 року після критики блокування російських соцмереж в Україні, журналіст Віталій Портников публічно припустив, що вона може бути завербованою фсб.
Зв’язки керівництва з рф
Розглянемо осіб, які стоять у керівництві організації Human Rights Watch. Їхні біографії, взаємозв'язки та погляди можуть розкрити більше, ніж декларативні заяви організації. Важливо зрозуміти і невидимі ниті, які з'єднують їх із певними політичними силами та інтересами. Особливо варто звернути увагу на зв'язки деяких з цих фігур із окупантами — росіянами.
Ніл Рімер (Inst, TW, Foursquare) — співголова Ради директорів HRW, засновник та партнер Index Ventures, інвестора OZON.ru. У березні 2022 року Index Ventures заявила, що покидає російський ринок та підтримуватимуть компанії, які вирішать перенести свої бізнеси з рф.
Брюс Сімпсон — заступник голови ради директорів Human Rights Watch. Одночасно — старший радник у McKinsey Company. У 2014 році McKinsey&Co продовжувала працювати в рф та працювала з російським оборонним конгломератом “Ростех”, який виробляє боєприпаси для війни в Україні. Одночасно зі співпрацею з “Ростех”, компанія проводила консультації для Пентагону, через що зіткнулася із звинуваченнями прихованого конфлікту інтересів. На свій захист McKinsey&Co стверджували, що їхня робота в “Ростех” стосувалась лише комерційних і операційних тем, не пов’язаних з виробництвом зброї. У травні 2022 року компанія заявила, що повністю вийшла з ринку росії.
Роберто Дан’іно (FB, Inst) — член ради директорів HRW, регіональний радник банку Goldman Sachs, що діє в рф з 1998 року. У березні 2022 GS заявили про вихід з російського ринку, але станом на січень 2023 року продовжували реорганізацію своїх активів у рф. GS володіли пакетами акцій російської кадрової компанії Headhunter та рієлторської компанії Cian.
Кейтлін Хейсінг — членкиня ради директорів HRW, а також заступниця голови фонду Heising-Simons Foundation. Ця фондація надає грантову підтримку Floodlight Inc., природозахисні організації, яку звинувачують у зв’язках рф та поширенні дезінформації, спрямованої проти виробників енергії у західних країнах.
Тірана Хасан з 2023 року обіймає посаду виконавчої директорки HRW. З 2015 по 2020року була директоркою з кризового реагування у російському представництві правозахисної організації Amnesty International. Поки існувало це російське представництво, воно неодноразово потрапляло у скандали: борги за оренду офісу та судові процеси про незаконне звільнення працівника.
Бруно Стагно Угарте — головний офіцер з адвокації в Human Rights Watch, колишній міністр закордонних справ Коста-Ріки (2005-2010 рр.). Після виключення рф з Ради Європи, і як наслідок припинення розгляду справ у Європейському суді з прав людини, він публічно закликав до впровадження посади спеціального доповідача по справах рф в ООН для захисту російського населення. Зокрема звертався до Аргентини та Мексики підтримати таку пропозицію.
Як бачимо, ці персони мають зв'язки з росією через професійні активності. Ніл Раймер — інвестор OZON.ru, Роберто Дан’іно як радник банку Goldman Sachs, який працює в рф з 1998 року, і Тірана Хасан, яка працювала у російському офісі Amnesty International. Деякі з них, включаючи Ніла Раймера та Роберто Дан’іно, асоціюються з компаніями, які анонсували вихід з російського ринку, але це так і не відбувалось. Деякі активи цих компаній залишаються в росії досі. Кейтлін Гайсінг, членкиня ради директорів HRW, повʼязана з наданням грантової підтримки організації, яку звинувачують у зв'язках з рф та поширенні дезінформації проти західних виробників енергії.
Зв'язки з росією через професійну діяльність, особливо в контексті війни в Україні, можуть впливати на їхнє сприйняття ситуації та об’єктивність доповідей, які публікують Human Rights Watch, як гадаєте?
Критика на адресу Human Rights Watch
Human Rights Watch (HRW) — це одна з найбільшихміжнародних організацій, що займаються правами людини. Заснована у 1978 році у США як Helsinki Watch. Ця організація була створена для моніторингу дотримання срср положень Завершального акту Гельсінської конференції про безпеку і співробітництво в Європі.
Головний ідеолог і засновник цієї організації — американським правозахисник Роберт Бернштайн. У 2009 Бернштайн звернувся з гострою критикою до діючого керівництва організації.
У цьому матеріалі він особливо вказував на те, що Human Rights Watch дедалі частіше захищає арабських тиранів, а не свободу і базові людські права. Кожна сторінка цієї статті - удар по репутації шанованої колись у світі організації.
У цій же статті Роберт Бернштайн приводить у приклад 17 міжнародних організацій, які також виступили з критикою щодо діяльності HRW. Як от Кенет Рот — керівник HRW до 2022 року.
"Ви не держава; ви - керівник міжнародної організації з прав людини, чиєю роллю є звітування про порушення прав людини, шляхетне та необхідне завдання, яким ви дедалы більше нехтуєте. Ви говорите, "Важливо підтримувати елементи політичного ісламу, що поважають права, стоячи твердо проти репресій на його ім'я", але ви не вимагаєте найбазовішої гарантії прав - розділення релігії від держави. Ви... так не турбуєтесь про права жінок, геїв та релігійних меншин, що згадуєте їх тільки один раз, як наступне: "Багато ісламських партій дійсно прийняли тривожні позиції, які би підпорядкували права жінок та обмежили релігійні, особисті та політичні свободи. Але так робили багато автократичних режимів, які підтримує Захід". Чи дійсно ми збираємося встановити планку так низько? Це голос апологета, а не провідного захисника прав людини".
— Відкритий лист, підписаний 17 міжнародних організацій
Human Rights Watch майже не відповідає на критику у свій бік. У 2009 році від них пролунала заява, у якій правозахисники пов’язали критику своєї діяльності з тими доповідями, які організація видала про війну у Газі. HRW також відзначала, що вся ця критика — це організовані зусилля, атака з різних боків зі схожими аргументами.
Висновки
На своєму шляху Human Rights Watch дійсно здобула ряд важливих досягнень. Серед них — створення "наглядових комітетів", що забезпечили системний моніторинг порушень прав людини в різних регіонах світу; розробили стандарти моніторингу прав людини; боролися з рабською дитячею працею у Бангладеші, Індії та інших країнах.
Проте, сьогодні організація почала переживати період занепаду. Її здатність чинити тиск на уряди та міжнародні організації, була спочатку ключовою перевагою в боротьбі проти насильства та несправедливості. Тепер це стало важелем зловживань. Сьогодні зі змінами у світовому контексті та зростанням критики, HRW залишається непрозорою та субʼєктивною.
То чи здатна теперішня Human Rights Watch продовжувати свою місію захисту прав людини?
