Інтерв'ю з начальником Генерального штабу Збройних Сил України генералом армії України Валерієм Залужним — The Economist

OSINT-спільнота Molfar публікує переклад оригінального інтерв’ю, яке дав виданню The Economist вельмишановний українцями та світовим товариством генерал Валерій Залужний. З наступного абзацу починається переклад. 

Валерій Залужний: Для нас, для військових, війна почалася у 2014 році. Для мене особисто в липні 2014 року. І тоді у 2014 році я не мав жодного уявлення про те, що таке війна.

Я прочитав багато книжок, я закінчив всі академії із золотою медаллю, я все розумів теоретично, але я не розумів, що таке війна насправді. Проте за вісім років війни, до 2022 року, і я, і такі, як я, все це прекрасно зрозуміли.

Наші дії з початку широкомасштабної агресії – це реалізація не тільки наших знань, які ми вже мали у 2014 році, а й тих навичок та досвіду, що ми отримали ще з тих часів. І найголовніший досвід, який у нас був і який ми сповідували майже як релігію – росіян і будь-яких інших ворогів треба вбивати, просто вбивати, і головне – не боятися це робити. І це власне те, що ми й робимо.

Все, що відбулося 24 лютого — це збільшення масштабу. До цього ми мали фронт у 403 км і 232 опорні пункти. А з 24 лютого цей фронт збільшився до 2500 км. І хоча ми були відносно невеликими силами, але ми вступили в бій. Природно, ми розуміли, що ми недостатньо сильні. Наше завдання полягало в тому, щоб розподілити наші менші сили таким чином, щоб за допомогою нетрадиційної тактики зупинити наступ.

The Economist: Що відрізняє Вас як командира?

Валерій Залужний: Радянська армія вітала і впроваджувала одну концепцію: командир. Але бути командиром і бути лідером – це не одне й те саме. При всій повазі до пана Суровікіна [командувача російських військ в Україні], якщо подивитися на нього, то це звичайний петровський командир часів Петра І, скажімо так, держиморда [жорстокий маркітант (маркітант – дрібний торговець харчовими продуктами та предметами солдатського вжитку, який супроводжував армію під час походу, маневрів – Molfar) у "Ревізорі" Гоголя].

Дивишся на нього і розумієш, що або ти виконуєш завдання, або тобі пиздець. І ми давно зрозуміли, що це не працює. І особливо ми це зрозуміли у 2014 році, коли 21-річний лейтенант прийшов командувати чоловіками, яким було по 50-60 років. Звичайно, у нас були свої держиморди, які намагалися тримати порядок за допомогою кулаків та біцепсів, але це не працює на 100% в українській армії... Завжди можна бути нормальним. Бути нормальним – це значить залишатися людиною в будь-якій ситуації – це найголовніше. Залишатися людиною, ставати лідером. Бути розумнішим, бути сильнішим, бути талановитішим і тоді намагатися керувати людьми. Це релігія, яку я сповідував.

The Economist: Чи означає це, що Ви прислухаєтеся до своїх офіцерів і заохочуєте їхню ініціативу?

Валерій Залужний: Я довіряю своїм генералам. З початку війни я звільнив десятьох з них, тому що вони не справлялися зі своїми обов'язками. Ще один застрелився. Я довіряю Сирському [генералу Олександру Сирському, командувачу Сухопутних військ України]. Якщо він мені каже, що йому потрібна ще одна бригада, значить, йому дійсно потрібна ще одна бригада. Я, звичайно, не думаю, що я тут найрозумніший. Я повинен слухати та слухаю тих, хто на місцях. Тому що ініціатива знаходиться там.

The Economist: Хто для Вас є прикладом для наслідування у військовій справі?

Валерій Залужний: Поверніть голову ліворуч. Там висить портрет покійного Геннадія Петровича Воробйова [командувач Сухопутних військ України з 2009 по 2014 рік]. Це була людина, яка користувалася величезною повагою в армії. Чому він у мене тут? Коли я спокійний, коли у мене все добре, ця фотографія зазвичай лежить лицьовою стороною донизу, мені не потрібно на неї дивитися. Коли в мене виникають сумніви в чомусь, я ставлю її вертикально. Розвертаю і дивлюсь на неї, намагаюсь зрозуміти, як би в цій ситуації вчинив Геннадій Воробйов. Це людина, яка досягла успіху. Це людина, якій було нелегко, тому що він всім допомагав. Кожному. Він знав усіх у Збройних Силах, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх племінників і так далі. Йому було важко, але він взяв цю важку ношу і поніс її. Ось такий взірець.

The Economist: Фотографія зараз висить.

Валерій Залужний: Так. Є дуже багато сумнівів.

The Economist: Яких саме?

Валерій Залужний: Ми вже зрозуміли через низку операцій, що головне – не боятися цього ворога. З ним можна боротися, з ним треба боротися сьогодні, тут і зараз. І в жодному разі не відкладати це на завтра, бо будуть проблеми. Для того, щоб це зробити, потрібні ресурси. Ресурси потрібні нам так само як і росіянам: коли ми щось плануємо, ми повинні мати ресурси, щоб це зробити. Тоді, якщо ваша позиція правильна і ви приймаєте правильні рішення, ви можете розраховувати на правильний результат.

Росіяни накопичували свої ресурси протягом тривалого часу. За моїми підрахунками, три з половиною-чотири роки вони інтенсивно нарощували їх: людей, техніку, боєприпаси. Я думаю, що їм вистачило ресурсів на три місяці для того, щоб досягти своїх цілей. Те, що вони вичерпали ці ресурси та змарнували свій потенціал, не досягнувши практично ніякого результату, свідчить про неправильно обрану позицію. Тепер їм треба знову думати, як виходити з цієї ситуації.

Вони хотіли взяти Київ. З військової точки зору це було правильне рішення – найпростіший спосіб досягти своєї мети. Я б вчинив так само. Я добре знаю Герасимова [главу збройних сил росії] (не особисто, звичайно). У нього не було іншого виходу. Він сконцентрувався на Донбасі, щоб зберегти ті ресурси, які у нього залишилися. На сьогодні ситуація на Донбасі непроста. Але стратегічно це безпрограшна ситуація для російської армії.

Тому, скоріш за все, вони шукають способи зупинити [бойові дії] і отримати паузу будь-яким способом: у тому числі обстрілами мирного населення, щоб наші дружини й діти замерзали. Їм це необхідно з однією простою метою: їм потрібен час для збору ресурсів та створення нового потенціалу, щоб продовжувати досягати поставлених цілей.

Але паралельно вони працюють над іншим завданням, вони роблять все можливе, щоб не дати нам перегрупуватися і завдати удару самим. Саме тому ви бачите бої вздовж 1500-кілометрової лінії фронту. Десь більш інтенсивні, десь менш інтенсивні, але вони сковують наші війська, щоб не дати нам перегрупуватися. Те, що вони зараз ведуть запеклі бої – це, звичайно, дуже погано. Але це не є розв'язанням стратегічної проблеми. Це просто виснажує Збройні сили України.

Тому, як і під час Другої світової війни, я в цьому не сумніваюся, швидше за все, десь за Уралом готують нові ресурси. Вони готуються на 100%.

Боєприпаси готуються, не дуже хороші, але все ж таки. Це не будуть ті ресурси, які могли б бути за два роки перемир'я. Ні, це не буде схоже на ретельну підготовку. Це буде паршивою спробою, і бойовий потенціал буде дуже, дуже низьким, навіть якщо російське командування набере ще мільйон людей в армію, щоб закидати нас тілами, як це робив Жуков [високопоставлений радянський воєначальник під час Другої світової війни], це все одно не принесе бажаного результату.

Тому наступна проблема, яка стоїть перед нами, – це, перш за все, утримати цю лінію і не втратити більше жодної позиції. Це дуже важливо. Тому що я знаю: звільнити територію в десять-п'ятнадцять разів важче, ніж не здати позиції. Тому наше завдання зараз – втриматися. Наше завдання – дуже чітко моніторити за допомогою наших партнерів, що там відбувається, до чого саме і як успішно вони готуються. Це наше стратегічне завдання.

Друге наше стратегічне завдання – підготуватися до цієї війни, яка може початися в лютому. Щоб мати можливість вести війну свіжими силами та резервами. Наші війська зараз всі зав'язані в боях, вони стікають кров'ю. Вони стікають кров'ю і тримаються виключно завдяки мужності, героїзму і вмінню командирів тримати ситуацію під контролем.

Друге, дуже важливе стратегічне завдання для нас – це створення резервів і підготовка до війни, яка може відбутися в лютому, в кращому випадку в березні, а в гіршому – в кінці січня. Вона може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, в напрямку Білорусі, я не виключаю і південний напрямок.

Ми зробили всі розрахунки – скільки нам потрібно танків, артилерії тощо. Це те, на чому зараз потрібно всім сконцентруватися. Нехай пробачать мені солдати в окопах, але зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш тривалих і важких боїв, які можуть початися в наступному році. Я буду говорити про це з Міллі [найкращим американським солдатом] [пізніше сьогодні].

Я йому скажу, скільки це потребує ресурсів, скільки це коштує. Якщо ми не отримаємо допомоги, то, звичайно, будемо боротися до кінця. Але, як казав один кіногерой, "за наслідки не ручаюсь". Наслідки не важко передбачити. Це те, що ми маємо робити.

Є ще третє, дуже важливе для нас завдання, третє стратегічне завдання, яке, на жаль, пов'язане і з першим (утримання рубежів і позицій), і з другим (накопичення ресурсів). Це протиракетна оборона і протиповітряна оборона. На мою особисту думку, я не є експертом з енергетики, але мені здається, що ми знаходимося на межі. Ми балансуємо на тонкій грані. І якщо [енергосистема] буде зруйнована... тоді почнуть замерзати солдатські дружини та діти. І такий сценарій можливий. В якому настрої будуть бійці, можете собі уявити? Без води, світла і тепла, чи можна говорити про підготовку резервів для подальшого ведення бойових дій?

The Economist: Чи потрібно проводити ще одну хвилю мобілізації?

Валерій Залужний: Ми її і так проводимо. У нас достатньо людей, і я чітко бачу, що я маю. Я маю достатньо. Мені не потрібні ще сотні тисяч.

Нам потрібні танки, нам потрібні БТРи, нам потрібні БМП. І нам потрібні боєприпаси. Зверніть увагу, я зараз не говорю про винищувачі F-16.

The Economist: Чи адаптувалися російські війська до HIMARS [реактивних систем залпового вогню американського виробництва]?

Валерій Залужний: Так. Вони відійшли на відстань, до якої HIMARS не можуть дотягнутися. А у нас немає нічого більш далекобійного.

The Economist: Чи можемо ми говорити про протиповітряну оборону?

Валерій Залужний: Зараз ми маємо співвідношення 0,76. Росіяни використовують цей коефіцієнт ефективності 0,76, коли планують свої атаки. Це означає, що замість 76 ракет вони запускають 100. І 24 з них пролітають і досягають своєї цілі. А що роблять дві ракети з електростанцією? Вона не працюватиме два роки. Тому треба нарощувати протиповітряну оборону.

Фахівці НАТО знають все, абсолютно все, до дрібниць. Розрахунки зроблені, і слава Богу, що це все зрушилося з мертвої точки. У нас вже є кілька NASAMS [норвезько-американські системи ППО]. Не достатньо, але є. IRIS-T [німецький зенітно-ракетний комплекс] вже стоїть на озброєнні. Недостатньо, але є. Їх просто потрібно нарощувати. Нам потрібні десятки таких систем.

The Economist: Ваші союзники якось стримують вас від наступу на Крим?

Валерій Залужний: Я не можу відповісти на питання, стримують чи ні. Я просто констатую факти. Для того, щоб вийти до кордонів Криму, сьогодні нам потрібно подолати відстань у 84 км до Мелітополя. До речі, нам цього достатньо, тому що Мелітополь дасть нам повний вогневий контроль сухопутного коридору, тому що з Мелітополя ми вже можемо вести вогонь по Кримському перешийку, з тих же самих HIMARS. Чому я вам про це говорю? Тому що це повертається до моєї попередньої тези про ресурси. Я можу порахувати, виходячи з поставленого завдання, який ресурс потрібен для нарощування боєздатності.

Ми говоримо про масштаби Першої світової війни... Це те, що мені сказав Антоні Радакін [найкращий британський солдат]. Коли я сказав йому, що британська армія випустила мільйон снарядів у Першій світовій війні, мені відповіли: "Ми втратимо Європу. Нам не буде на що жити, якщо ви випустите стільки снарядів". Коли кажуть: "Ви отримуєте 50 000 снарядів", люди, що рахують гроші, втрачають свідомість. Найбільша проблема в тому, що насправді снарядів в таких величезних кількостях просто немає.

З такими ресурсами я не можу проводити нові великі операції, хоча ми зараз працюємо над однією з них. Вона вже на підході, але ви її ще не бачите. Ми використовуємо значно менше снарядів.

Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого. Але я не можу цього зробити з двома бригадами. Я отримую те, що отримую, але це менше, ніж потрібно. Ще не час звертатися до українських солдатів так, як Маннергейм звертався до фінських солдатів. Ми можемо і повинні зайняти набагато більше території.

The Economist: Що Ви думаєте про російську мобілізацію?

Валерій Залужний: Російська мобілізація спрацювала. Це неправда, що їхні проблеми настільки жахливі, що ці люди не будуть воювати. Вони будуть. Цар каже їм іти воювати, і вони йдуть воювати. Я вивчав історію двох чеченських воєн – все було так само. Можливо, вони не так добре оснащені, але вони все одно становлять для нас проблему. За нашими оцінками, у них є резерв в 1,2-1,5 мільйона осіб... Росіяни готують близько 200 тисяч нових солдатів. Я не маю жодних сумнівів, що вони знову підуть на Київ. 

Дотичні розслідування
ОНОВЛЕНО: Хто організував блокаду на польсько-українському кордоні?
ОНОВЛЕНО: Хто організував блокаду на польсько-українському кордоні?

Розбираємось у тому, хто насправді є ініціатором ідеї блокування Польсько-Українського кордону. Наведемо докази, що за цією акцією стоїть росія.

ОНОВЛЕНО: (Не)приватні розмови — прослуховування телефонів та як від цього захиститись?
ОНОВЛЕНО: (Не)приватні розмови — прослуховування телефонів та як від цього захиститись?

Розглянемо різні аспекти прослуховування: як зрозуміти, що ваш телефон прослуховують та які методи бувають. Наведемо приклади й розкажемо про штучний інтелект у прослуховуванні телефонів.

ОНОВЛЕНО: Шпигуни з рф: Європа, домашнє насилля, корупція
ОНОВЛЕНО: Шпигуни з рф: Європа, домашнє насилля, корупція

Розкриваємо деталі роботи чотирьох російських агентів, котрі поширюють свою діяльність у Європі та Африці, маючи тісні зв'язки з владою росії. Аналітики Molfar проаналізували дампи електронних листів цих агентів, які були надані українськими хакерами.

Зв’язатися з нами